Дон Кіхот

Начало книги

В Ламанчі, в одному селі, назви якого я не хочу згадувати, жив нещодавно один із тих ідальго, що все майно їхнє — спис, старовинний щит, миршава шкапина та швидкий гончак. Три чверті його прибутків ішло на олью[2], в якій було більше яловичини, ніж баранини, та на вечерю. А вечеря переважно складалася з вінегрету, по суботах — яєшні з салом, по п’ятницях — із сочевиці, а по неділях — іще з якогось голубеняти на додачу. Решту він витрачав на камзол із легкого півсукна, на оксамитові штани й такі самі туфлі; це він носив у свята.

Буденних днів прикрашав себе вбранням із найтоншого сукна свого виробу. Він мав дома ключницю, жінку років за сорок; небогу, яка не дійшла ще й двадцяти літ, а для роботи на дворі та в полі був у нього хлопець, що мусив уміти і коня сідлати, й орудувати садовими ножицями. Мав наш ідальго років під п’ятдесят. Був він міцно збудований, сухорлявий, з обличчя худорлявий, вставав рано і дуже любив полювати. Кажуть, звали його Кіхада чи Кесада, але є підстава вважати, що звався він Кіхана. Проте це не відіграє великої ролі в нашому оповіданні; досить того, що воно не відбігає й на крок від правди.

Читать дальше →