Безлюдні острови 6-7

Начало книги

Для мене також. І лише те калічить мені душу, що до мене був ще хтось, хто так закохався в це містечко, розташоване на самому західному краю сахельських пагорбів, яке омивається хвилями Середземного моря і завмерло в спогадах про минуле. Переді мною був Камю (точніше бував: "Ніколи я не залишався в Тіпасі довше одного дня") і посів нею, як злодій (злодій завжди заходить ненадовго), частиною моєї правди. Але якби ми хотіли вести до вівтаря лише дів, мало хто б міг женитися. Тож до біса Камю та його міні-есе про Тіпасу, Тіпаса належить мені! Я буду говорити про це мовою Колумба, тому що до Камю найгучніше зверталися квіти, пляж і сонце, а я слухав, як камені розповідають легенди.

Я прожив у Тіпасі два тижні і одружився з нею своїм серцем. Відтоді вона завжди асоціюється у мене з коханням; Я ніколи не пізнав анклаву, також і жіночого, як вона. Я огидно сентиментальний, о боги!

Я жив вже майже скрізь, і справді мало залишилося чудес на Землі, в яких я б не жив. Я спав у монгольській юрті в Гобі й в індіанському "тіпі" в прерії, у радянському готелі й у найстарішій македонській церкві, у шалаші на кораловому острові й у покинутому сахарському оазисі, серед руїн середньовічного замку на вершині самотньої гори, у Ватикані та в алжирському борделі. Власне про це я хочу говорити.

Читать дальше →