Безлюдні острови 0-1

Начало книги

"Творчість багатьох письменників є записом власного переживання самотності!".

(Габріель Гарсіа Маркес у розмові з Плініо Апулейо Мендосою).

"Голим я лежав на берегах Безлюдних островів".

(Чеслав Мілош, "Так мало")

ВСТУП

"Настала тиша. Я міг уявити собі, що опинився на безлюдному острові. І

справді, поки я палив лежачи, мене охопило відчуття цілковитої самотності".

(Джозеф Конрад, "Доля")

1.

Ця книга – дитя відчаю та люті. Час відмовляється зупинятися, кожен день старить мене, а я все ще шукаю те, що шукав і рік тому, і десять років, і двадцять років тому - безрезультатно. Світ мчить, а я стою на місці, біжу за химерами, і все менше вірю, що зможу їх зловити. Немає самовідданих вчинків і почуттів, немає правди, дружби і вірності, немає ідеї без вад і клятви без пасток, є лише гіркота, що накопичується в крові, як кільця отруйного дерева.

Навіщо намагатися, за яку міфічну винагороду? Заради "вічного життя" після життя, повного страждань? Дотримання найстійкіших етичних принципів, стійке земне життя без компромісу зі злом – веде до божевілля, самогубства чи страшенного осамотнення. Тимчасові успіхи на цьому шляху подібні до вовчих ям, чим більшою буде перемога охоронця десяти заповідей, тим глибшою буде яма, в яку його вкинуть. Яку б благородну справу ти не зробив, все закінчується провалом. Переможці зазнають поразки, перші стануть останніми, великі стануть карликами, багаті збанкрутують, щасливі потонуть у сльозах. «"Щастя — це жінка" (Ніцше); щасливчики з незаплямованою совістю - рогоносцями. Тільки відсутність сумнівів приносить золоті лаври.

Читать дальше →