Безлюдні острови 12-13

Начало книги

Коли один із них потрапив до рук литовців, його спалили разом з конем. Але ж й німці рідко коли щадили литовців..."

(Адам Міцкевич, лекція XXII в Колеж де Франс,

п'ятниця, 19 березня 1841 р.).

Можливо, що колись ви будете читати мій роман під назвою "Мовчазні пси"[2], перший том якого я вже закінчив, а решта чекає вільного часу для завершення. Це історія срібла, яке називають пурпуровим або сріблом Юди. Дозвольте мені спочатку пояснити назву.

Згідно з апокрифом без титулу, який довгий час помилково вважався одним із творів Орігена (III ст.), але, безсумнівно, походив із гуртка Олександрійської катехитичної школи, яку він очолював, священики кинули срібняки, принесені їм Юдою, на бруківку під його повішеним тілом, і коли вранці слуги прийшли, щоб зняти його, вони побачили, що зі зіниць трупа капають криваві сльози, а срібняки забарвилися тим видом пурпуру, який тоді отримували з певний вид морських равликів. Срібняки намагалися відмити. Даремно, вони все ще залишалися інтенсивно фіолетовими. На них купили поле,яке належало гончареві, під назвою Халкедама [Поле, або земля крові] (що підтверджено апостолом Матвієм у його Євангелії), заплативши 27 монт. Три були кинуті в храмову скарбницю як цікавість. Наступного дня виявилося, що їх неможливо впізнати, оскільки ці троє заплямували інші монети в скарбниці. Віддавши свій пурпур багатьом сестрам, самі вони зблідли, і тепер усі срібняки сяяли однаковим відтінком рожевого. Це срібло вивезли римляни, але біля острова Родос на їхній корабель напали три таємничих судна (врятувалася лише наложниця проконсула, винесена хвилями на берег) і пурпурний вантаж на деякий час з історії зникнув.

Читать дальше →