Дикі володарі

Начало книги

1. — Щось ви сьогодні пізно, — пробурчав Тірхад.

Він оглянув мене від голови до ніг, осудливо піджав губи й кашлянув:

— Н-да, пізненько. Пані Джессіка й так мені всі вуха прогуділа… — старий зробив паузу, потім додав: — Тільки їй про це не кажіть. Образиться. Та й ні до чого.

Я кивнув, погоджуючись.

— Ну, чи не знайдеться чогось новенького? — тепер, коли обурення із приводу затримки пролунало, Тірхад визнав за можливе перейти до ритуальних фраз.

— Зараз подивимося, — в тон йому відповів я. — Думаю, щось таки відшукається.

Але сьогодні щиро дотримуватися правил гри не вдавалося — і старий, схоже, це помітив. Він звів до перенісся сиві брови:

— Бачу, хлопче, у вас не все гаразд. Ви чимось засмучені. Чи не запізненням, га? Не бійтеся, ніхто не скаржитиметься. Ми ж розуміємо…

«Нічого вони, звичайно, не розуміють — звідки? І, напевно, ніколи вже й не зрозуміють».

— Спасибі, пане Тірхаде. Ви завжди дуже добре ставились до мене. Справді, не хотілося б, щоб головний довідався. Можуть позбавити преміальних… ну, не мені вам розповідати. А для мене преміальні означають дуже багато…

Читать дальше →