Вдова узурпатора

Начало книги

Як же ти підвів нас, Ламасе! Коли я відкрила двері й побачила бліде обличчя Діма Фута, я вмить зрозуміла: трапилося щось жахливе. Але я не думала, що ти вмер, Ламасе! Я не чекала від тебе такої зради! Дім Фут сказав, що твоє серце не витримало. Але ж послухай, як ти міг?! Ти ж був магом. Маги сильніші від людей. Ти не смів умирати! Як же ми з Клюсом без тебе? Ти замінив нам батька, ми молилися на тебе, як на Місяць! А ти…

— Треба тікати, — сказав Дім. Він одразу страшенно постарів, обвисли складками щоки, потухли очі. Він боявся, Ламасе! Він двадцять три роки прослужив нашому батькові, він пам’ятав маму живою. Він мене на руках носив і годував з ложки манною кашею. Він Клюсу пелюшки міняв краще за будь-яку няньку! Він нам здавався казковим велетнем… Дім Фут злякався, Ламасе. — Треба тікати, — повторив він.

Це я знала сама. Я давно приготувала дорожню сумку, куди склала наші із Клюсом речі, забрала в Дано Іта паспорти, потихеньку зібрала готівку. І все-таки я сподівалася на тебе, Ламасе. Ти один міг відвернути лихо. А ти взяв і вмер…

Читать дальше →