Краще сидіти вдома...

Начало книги

Минуло понад три роки, відбулася безліч різних подій, але наш «похід» на чолі з Олександром Петровичем Івушкіним я все одно пам’ятатиму ще дуже довго.

Того літа мої батьки вирішили згадати молодість, і забратися з наметом у лісову глухомань, а мене постановили залишити на бабусю Клаву. На їхній превеликий жаль виявилося, що бабуся Клава завіялася до санаторію лікувати радикуліт.

— У твої роки я чудово справлявся з домашнім господарством самостійно, — сказав мені тато.

— У її роки ти наполегливо винаходив порох! — не без єхидства нагадала мама. — Та й часи зараз інші.

Тато насупив брови й подивився на мене з легким сумнівом.

— Дівчатка не цікавляться порохом, — сказав він нарешті.

На той час на моєму особистому рахунку вже значилися: створення океанаріуму в нашій ванні, художній розпис шпалер у кімнаті сусіда Борьки, спорудження разом з ним літального апарата й невдалий похід у сусідню область під приводом поїздки до його бабусі. (Похід провалив Славка: проговорився матері, його мати поскаржилася Борчиній, а вдвох вони до смерті налякали мою. В їхніх устах малюсінький походик перетворився на експедицію Афанасія Нікітіна). Відтоді за кожної зручної нагоди ця історія пригадувалася як яскравий зразок поганого виховання доньки (мамою, якщо розповідав тато, і татом, якщо говорила мама).

Читать дальше →