Зібрання творів у семи томах. Том 7. Історична проза, статті, матеріали

Начало книги

Прибуття нової особи у благословенні місця голтв’янські[1] наробило більше галасу, ніж чутки, що пронеслися за два роки перед тим про прибавку рекрутів, ніж раптове зростання ціни на сіль, яку вивозили з Криму українські степовики. У шинку, на вулицях, у млині, на винокурні тільки й розмов було що про приїжджого вчителя. Метикуваті політики у сірих кобеняках і свитах[2], пускаючи дим собі під носа з щонайфлегматичнішим виглядом, намагалися встановити вплив такої особи, котрій доля, здавалося, від народження вказала височінь ледь-ледь не над головами усіх мирян, котра живе у панських покоях і обідає за одним столом з власницею п’ятдесяти душ їхнього селища. Подейкували, що звання вчителя для нього мало, що, поза сумнівом, уплив його буде накинутий і на господарчу систему; принаймні вже, звісно, не від когось іншого залежатиме спорядження підвід, відпуск борошна, сала та ін. Дехто зі значним виглядом давав збагнути, що заледве й сам прикажчик буде тепер нулем. Лишень мірошник Солопій Чубко дерзнув стверджувати, що старшинам з боку його нічого побоюватись[3], що готовий він тримати заклад на нову шапку з сірих решетилівських смушок[4], якщо тямкує вчитель, як зупинити п’ятірку коней і повернути застояне жорно. Та поважна постава, блискуча перемога над дячком, громоподібний бас, який розчулив усіх парафіян, живі були у загальній пам’яті, й вигідна думка про вчителя підтверджувалася. І якщо на честь гостя не було жодного турніру між іменитими мешканцями села, то любі співмешканки їхні не зганьбили себе: обдаровані тим дзвінким і пронизливим язиком, котрий, з незбагненного веління долі, у жінок майже вчетверо швидше повертається, ніж у чоловіків, вони гнучко розгортали його на спростування і захист чеснот учителя.

Читать дальше →