Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза

Начало книги

Я був тяжко хворий[2]; смерть уже була близько. Зібравши рештки сил своїх і скориставшись першою хвилиною повної тверезості мого розуму, я написав духовний заповіт, в якому, серед іншого, покладаю обов’язок на друзів моїх видати, після моєї смерті, декотрі з моїх листів. Мені хотілося хоч сим спокутувати намарність усього, досі мною надрукованого, тому що в листах моїх, за визнанням тих, до кого вони були написані, знаходиться більше потрібного для людини, ніж у моїх творах. Небесна милість Божа відвела від мене руку смерті. Я майже одужав; мені стало легше. Та відчуваючи, однак, слабкість сил моїх, яка звістує мені щохвилинно, що життя моє на волосині, і готуючись до дальньої подорожі до Святих Місць[3], необхідної душі моїй, протягом якої все може трапитись, я захотів залишити при розставанні що-небудь від себе моїм співвітчизникам. Вибираю сам із моїх останніх листів, які мені вдалось отримати назад, все, що більше стосується питань, які цікавлять нині суспільство, відсторонивши все, що може отримати смисл тільки після моєї смерті, з виключенням усього, що могло мати значення тільки для небагатьох. Долучаю дві-три статті літературні й, нарешті, додаю сам заповіт, з тим, щоб у випадку моєї смерті, якби вона спостигла мене в дорозі моїй[4], здобув він одразу свою законну силу, як засвідчений усіма моїми читачами.

Читать дальше →