Зібрання творів у семи томах. Том 5. Мертві душі

Начало книги

У ворота гостиниці губернського міста в’їхала досить гарна ресорна невелика бричка, якою їздять нежонаті: відставні підполковники, штабс-капітани, поміщики, що мають із сотню селянських душ, одно слово, всі ті, кого звуть «панами середньої руки». На бричці сидів пан — не красун, але й не поганий з себе, ні занадто товстий, ні занадто тонкий; не сказати, щоб старий, одначе й не так, щоб занадто молодий. В’їзд його не наробив у місті зовсім ніякого шуму й нічим особливим не відзначився; тільки двоє російських мужиків, які стояли біля дверей шинку навпроти гостиниці, зробили деякі зауваження, що стосувалися, правда, більш екіпажа, ніж того, хто сидів у ньому. «Чи ти ба! — сказав один до одного, — он яке колесо! Як ти думаєш, доїде це колесо, коли б трапилося, до Москви, чи не доїде». — «Доїде», — відповів другий. —«А от до Казані, я думаю, не доїде?..» — «До Казані не доїде», — відповів другий. На цьому розмова й кінчилась. Та ще, коли бричка під’їхала до гостиниці, зустрівся молодий чоловік у білих каніфасових[1] панталонах, вельми вузьких і коротких, у фраку з претензією на моду, з-під якого видно було манишку, застібнуту тульською пришпилькою з бронзовим пістолетом. Молодий чоловік обернувся назад, подивився на екіпаж, придержав рукою картуз, що мало не злетів від вітру, і пішов собі своєю дорогою.

Читать дальше →