Трансгалактичний розвідник

Начало книги

Прокидаємося ми, як відомо, кожен по-своєму. Одні тяжко, наче видираються з глибокого замету; інші, навпаки, легко, радісно, мов несподівано здіймаються в повітря.

Саме так майже завжди прокидався Йон Сого, темно-русий, кароокий, кирпатенький, цибатий хлопчисько, з якого ми й почнемо свою розповідь. Не встигав він розплющити очі, як уже всміхався — тішився собою, життям і світом, хоча, врешті, сміятися й не було чого. Проте він з перших днів свого життя й аж до нинішнього — а сьогодні йому сповнилося рівно чотирнадцять років і три місяці— дуже любив сміятися. Така була в нього весела вдача.

От тільки Йонів сміх, як казали його батьки, більше скидався (цитуємо) “на кашель засапаної, тяжко хворої на грип зозулі”.

Признаємося: років шість тому якийсь Йонів товариш зловтішно записав його сміх на плівку. Потім зненацька ввімкнув магнітофон.

Почувши дивні звуки, Йон спершу зареготав і лише згодом збагнув, який подібний його регіт до тієї музики. Він перестав сміятися, але чудернацьке хрипіння не припинилося.

Читать дальше →