Мисливці за орхідеями

Начало книги

— Єндо! Єніку! Єно! Де це ти вже знову щез?

Ось уже три тижні в глухому кутку мексіканського Юкатану лунали вигуки чеською мовою. А коли настирливе волання не давало ніяких наслідків, увсебіч линули такі «заманливі» обіцянки, що якби Єнік почув їх, то радніше віддав би перевагу дружбі з кайманом[1], аніж поверненню до того, хто його гукав.

Найделікатнішою була погроза спустити з хлопця шкуру або посадити його в купу червоних мурашок, які за півгодини залишили б од Єніка хіба обглодані кістки.

— Єндо! Єніку! От капосний хлопчисько! — Із низької, але просторої будівлі з верандою на південь, усміхаючись, вийшов високий поставний кароокий юнак років двадцяти. Над верхньою губою в нього засіялися невеличкі вусики, та, на жаль, цю юнакову окрасу можна було помітити лише зблизька: вуса ще не наважились прибрати якогось певного кольору, і хоч Вацлав Веверка запевняв, ніби вони такі ж самі русяві, як і волосся, однак волосся його було явно темніше.

Читать дальше →