Сузір'я Зелених Риб

Начало книги

Піду до неї і скажу: «Кохана, може, не треба?»

Вона гляне на мене вологими оленячими' очима і злякано запитає: «Чого не треба? Про що ти?»

І тоді я оповім їй про те, що зі мною вчинив цей чаклунський вечір. Я став іншою людиною і не можу більше жити, як раніше. Хочу, щоб і ти збагнула, щоб пішла зі мною у небувале…

Йду. Поспішаю. Проміння неонових ліхтарів, колихаючись, підганяє мене. Різьблене кленове листя падає з нічних сутінків, лягає під ноги, щоб навіки заснути на холодному чужому асфальті. Я боюся наступити на нього, обминаю, і тому моя хода химерна і плутана.

А ось і її будинок. Із зоряних хоромів наддніпрянських схилів я пірнаю у сутінкову печеру під'їзду, піднімаюсь по сходах. Діти зі щасливим вереском з'їжджають по бильцях. Ще одна групка підлітків, уткнувшись носами у філателістичний альбом, розглядає його, міняє марки.

А надворі полум'яна зоряна ніч.

Я дзвоню. Як усе зручно! Натиснув кнопку — і вона почує там, у далекій кімнаті. Електрифікована печера.

Читать дальше →