Остання битва

Начало книги

Мені приснилось чи привиділось — не знаю…

Немов лечу я над Землею. А ще летять зі мною поруч люди — їх міріади незлічені. Я бачу негрів, і арабів, китайців, фіннів, ескімосів, англійців, росіян, вірмен… Ну, словом, всіх людей планети — чорних, червоних, жовтих, білих…

А з ними поруч й понад ними летять лелеки і ворони, летять орли, сичі й сови, журавлі, і горобці. А по землі повзуть гадюки, вужі, пітони, саламандри, стрибають тигри, антилопи, вовки, собаки та олені. І все це мчить і поспішає в одному напрямку…

— Двобій! Двобій! На суд — лунає всюди слово.

— Який двобій! — питаю я орла.

— Змагатися виходять Краса й Потворність, — сказав володар птахів.

— А судді хто?

— Уся Земля. Всі птахи, і тварини, рослини й люди…

Й ось я бачу неосяжний плац серед високих гір. Над нами баня неба темно-синя. Зірки спалахують, немов свічки вселенські. Амфітеатром розійшлися хмари…

Вся живність, всі людські й тваринні душі кільцем широким розмістились. Ліси стіною оточили плац.

Читать дальше →