За браком доказів

Начало книги

У Швейцарії є атомний годинник, який пильнує, щоб секунда завжди була секундою, не більше й не менше. Асбйорн читав про це в одному з науково-популярних журналів, які дуже любив, хоча, насправді, важливим було відчуття часу, а не його об’єктивний вимір. Цього оксамитового, сонного літнього вечора час, здавалося, завмер і не рухався. Червоне призахідне сонце стояло низько над горами, сизий дим з-над мангалів у садках непорушно зависнув у повітрі. На дорозі жодного авта. Лише самотній автобус повз собі спроквола, мов слимак.

Асбйорн увімкнув поворот, з’їжджаючи з головної дороги. Кинув погляд на панель приладів: засвітилася червона лампочка — цілком очікувано. Він безліч разів їздив цим маршрутом, знав з виду більшість пасажирів, знав, хто й коли висідає. Дивна, насправді, робота, подумав він. Водій автобуса знає багатьох своїх пасажирів і водночас не знає нікого. З деякими не раз розмовляв упродовж тижня постійних поїздок, навіть уявлення не маючи, як їх звати.

Читать дальше →