Той, хто вбиває

Начало книги

Її не було вдома. Щойно переступивши поріг, він відчув, що в будинку порожньо. Та все ж перейшов усі кімнати, гукаючи; відчинив двері до спальні — може, спить; зазирнув до лазнички — може, ніжиться у ванні: зійшов у льох і піднявся на горище. З кожною хвилиною тривога зростала, пучнявіла, набирала потуги.

Вона мала б бути вдома.

Він вийшов надвір, набрав номер її мобільного. Стояв посеред подвір’я і слухав механічний голос у слухавці, який радив залишити повідомлення.

— Де ж ти? — запитав уголос.

Відчув себе по-дурному й вимкнув телефон.

Він перевзувся і рушив навмання з двору. Вузька, майже не топтана, але видна стежка заводила в ліс, вилася між соснами, огинала купини. Земля пересохла, і важко було роздивитися, чи проходив тут хтось за останні кілька годин, а може, й днів. За чверть години він дійшов до болота. Хтось перекинув дошки через калабаню — проклав дощаний місток, ще багато років тому. Більшість дощок пішли під воду, а ті, що залишилися, підгнили й ослизли. Він намагався розпізнати її сліди в намулі, де починалося болото, але там так натоптали, що важко було відрізнити відбитки одні від одних.

Читать дальше →