Ченці-чудотворці

Начало книги

Спекотним літом, коли шаньдунська земля тріскалася від палючого сонця, неподалік від старовинного будинку, під деревом при дорозі, за низеньким квадратним столиком, часто можна було побачити чоловіка в довгому чорному халаті й круглій шовковій шапочці. Перед ним стояли дві чашки з міцним зеленим чаєм і лежали дві люльки з довгими цибухами. Чоловік цей зупиняв подорожніх і просив їх розповісти що-небудь цікаве й дивовижне. Подорожні задоволено вмощувалися поряд, неквапливо попивали чай, запалювали люльки й розповідали про найдивовижніші речі. А господар повертався потім до будинку й записував ті історії, прикрашаючи їх та надаючи їм вигляду літературних новел.

Чоловіка цього звали Пу Сунліном. Він належав до древнього роду Пу, який нібито походив від арабських купців, що приїхали до Китаю в торгових справах ще десь у XII столітті. Відтоді пройшло понад п'ять віків і навряд чи щось в родині Пу нагадувало про далеких арабських предків. Це була бідна китайська родина сільського інтелігента; майбутній письменник був третім його сином. Хлопчика назвали Сунлін, що дослівно означає «Вік сосни», тобто людина, якій судилося жити довго, як сосна. Потім до цього імені додалося друге — Люсянь — «Той, що здобув безсмертя»; а тоді він сам узяв собі прозвання Люйцюань — «Вербове джерело», за назвою джерела, яке, здається, й до сьогодні дзюркотить поміж верб біля будинку родини Пу.

Читать дальше →