Подорож Ан-Марі

Начало книги

Пізнім зимовим вечором я приблукав на маленьку залізничну станцію в Західній Ютландії, наміряючись виїхати нічним потягом до Копенгагена, а звідти далі на південь. Погода була жахлива: вітер гнав по землі сніг, залягала пітьма. В почекальні також виявилося темнувато, висна лампа блимала не ясніше за каганець: либонь, заощаджували гас. Зате було тепло.

У кутку біля полусканої кахляної груби примостилася селянська родина: чоловік, жінка й хлопець років сімнадцяти чи вісімнадцяти. То були невисокі, осадкуваті люди, такі, як звичайно бувають на вбогих грунтах між піщаними пагорбами, де природа не сприяє буйному зростові; застиглі обличчя із зосередженим виразом та незграбні постаті справляли таке враження, яке часом маєш; дивлячись на карлика: ніби в тісну оболонку набито забагато матеріалу.

Жінка сиділа, відхилившись у куток; очі в неї були заплющені, обличчя мертвотно бліде, а коло губ залягала глибока зморшка, як у тих, хто тлумить у собі нестерпний біль. Чоловіки сиділи обабіч коло неї, нахилившись уперед і впершись ліктями в коліна. Коли я зайшов, вони боязко позирнули на мене, але не зрушили з місця, потім стали перешіптуватися. На всіх трьох лежала дивовижна печать глибокого смутку.

Читать дальше →