Лінкольн у бардо

Начало книги

У день нашого весілля мені було сорок шість, їй — вісімнадцять. Знаю, знаю, що ви собі подумали: підтоптаний чоловік (зовсім уже не стрункий, лисуватий, кульгавий на одну ногу, з дерев’яними зубами) користується своїм подружнім правом, мало не до смерті жахаючи сердешну молоду…

Аж ніяк.

Бачте, якраз від цього я й відмовився.

Важко, з розчервонілим від випивки й танців лицем піднявшись уночі після весілля нагору, я знайшов її там виряджену за намовою якоїсь тітки у тонесеньку одежину з шовковим коміром, що ледь помітно тремтів, бо під ним трусилася вона сама, — і не зміг.

Натомість лагідно до неї озвався і відкрив їй своє серце: вона — красуня, я ж — старий, потворний, зужитий; то була дивна партія, що корінилася не в любові, а в доцільності, бо ж батько у неї був убогий, мати хворіла. Саме тому вона й опинилася тут. Усе це я знав дуже добре. Тож і сказав, що й пальцем до неї не торкнуся, адже в її очах бачу лише страх і… відразу (саме цим словом, пригадую, я тоді скористався).

Читать дальше →