Справа командора

Начало книги

Професор увімкнув мікрофон. Тієї ж миті з репродуктора залунало:

— Слухаю вас, Семене Євгеновичу.

Професор відчув у голосі нотки тривоги й чекання, подумав: «Що ж, це природно — хвилюватися перед дослідом. Особливо в його віці».

Ласкаво посміхався, уявляв, як нетерпляче здригаються пальці юнака на рукоятці генератора.

Пальці Аркадія справді ледь тремтіли. Вони торкалися руки Олени. Аркадій тихо промовляв, нахилившись до неї:

— Прийдеш?

— Починайте! — наказав професор у мікрофон.

Рука Аркадія потяглася до рукоятки. Двічі клацнуло.

Професор посунув до себе чисті аркуші паперу. Треба закінчити статтю для журналу.

…Першими почули запах молоді вовки. Вони, насторожено принюхуючись, повернули носи. Потім, немовби по команді, облизались, заскиглили, висунувши шершаві червоні язики.

Тепер і вожак зграї відчув запах, незнайомий, приємний, ледь гіркуватий. Здавалося, що десь поблизу телята, однак це не був запах телят. Якби не сніг і холод, могло здатися, що настала весна і вовчиця манить його до себе… Та це не був і запах вовчиці. Точніше, це був запах і їжі, і вовчиці, і ще чогось. А от чого саме — вожак не знав. Тому він вагався. Так, безперечно, не міг пахнути ніякий ворог. І все—таки…

Читать дальше →