Полонені вогняної безодні

Начало книги

— Пора!

Вадим рішуче відсунув недопиту склянку чаю і підвівся.

— Але в нас є ще час, — заперечила Лена. — Старт призначено на дванадцяту, а зараз тільки початок дванадцятої.

— Нетерпіння — головний Вадимів порадник, — відгукнувся Андрій, який стояв біля вікна. — Ох, і перепало сьогодні від нього механікам! Ні на мить присісти не дав.

— Удвох на одного? — усміхнувся Вадим. Він обійшов стіл, пригорнув Лену. — Зате ж рейс який! Увесь світ завмер, чекаючи перших спалахів у двигуні ПВ-313. Андрій — людина байдужа, але ти, Леночко, не можеш не зрозуміти, яку чудову сторінку в історії підземної техніки ми маємо перегорнути.

Андрій мовчки дивився у вікно, в нічну темряву.

— Пора! — повторив Вадим

… Машина вирвалася за місто й помчала широким та безлюдним цієї пізньої години шосе. За рулем сиділа Лена. Вона вела електромобіль туди, де серед неясних обрисів гір світилися вогні стартового майданчика.

Обабіч шляху тягнулись яблуневі гаї. Вітер, залітаючи в напіввідчинене вікно кабіни, доносив аромат стиглих плодів. У небі мерехтіли яскраві серпневі зорі.

Читать дальше →