Поштова лихоманка

Начало книги

Теорія така: океан, врешті-решт, багато в чому — лише вологіша форма повітря. А ні для кого не секрет, що чим нижче ви є, тим повітря густіше — як і тим розрідженіше, чим вище піднятися. Звідси випливає, що коли перекинуте бурею судно починає тонути і йде під воду, то рано чи пізно воно має досягти такої глибини, де вода стане настільки в’язкою, що не дасть йому змоги занурюватися далі. 

Словом, судно перестане тонути й почне плавати під водою, вже недосяжне для океанських штормів, але й ніяк не здатне досягти дна.  

Тут панує спокій. Спокій смерті. 

Нерідко загиблі кораблі ще мають такелаж; деякі — навіть вітрила. А чимало досі мають і команду, яка заплуталася у снастях чи лишилася прив’язаною до гребних коліс.  

Їхні безцільні подорожі, в яких не побачити жодної гавані, тривають, бо під поверхнею морів існують течії; тож мертві кораблі з командами зі скелетів мандрують світом, над затонулими містами й затопленими горами, доки грибок та корабельні черви не перетворюють їх на пил.  

Читать дальше →