Озброєні

Начало книги

Капрал Морква, міський вартовий Анк-Морпорка (Нічна сторожа), сів за стіл у своїй нічній сорочці, взяв олівець, трохи послинив його стержень, а тоді написав:

Морква на мить зупинився. Глянув крізь маленьке запилене віконце спальні на промінці світла, що повзли над річкою і знаменували захід сонця. Потім знову схилився над столом і продовжив писати.

Морква знову глянув у вікно. Його великий чесний лоб укрився зморшками у спробі згадати щось хороше, що можна було б написати про капрала Ноббса.

Як це водиться, усе почалося зі смерті. І поховання весняного ранку, коли земля ще була вкутана туманом, таким щільним і важким, що він умить заповнив могилу, і труну опускали вже в самісіньку мряку.

Невеликий собака, що прихистив на собі усіх можливих собачих паразитів і через це був схожий на стрибучу хмару кольору пилу, байдуже спостерігав за подією з невеличкого горбика. Старенькі родички плакали над покійним. Але Едвард де Гибль не плакав, і на це було три причини. Він був старшим сином, тридцять сьомим лордом де Тиблем, а це позбавляло його права плакати; він був — про що свідчив новенький диплом у нього в кишені, — найманцем, а наймані вбивці навіть не починають плакати при вигляді мертвих, інакше вони б ніколи не змогли зупинитися; а ще він злився. Та він просто лютував!

Читать дальше →