Вбивство на Еммонс Авеню

Начало книги

Роздвоєння відбувалось не відразу, а непомітно, поступово — так непомітно у березні тане сніг або зсередини довго зогниває стовбур багаторічного дерева. Щоправда, перша підозра на божевілля закралася перед від’їздом — в останні дні, коли Якоб вештався колись рідним містом, його засніженими вулицями, і силуети перехожих у пальто та шубах здавались тінями, що відчужено сновигають у царстві мертвих. Вірніше, тінню був він, а все навколо — знайомі з дитинства київські провулки, стовбури каштанів, вигнуті ліхтарі, меморіальні дошки, де з кашкетів вождів та письменників звисали вряд тонкі прозорі бурульки, наче гребінці з поламаними зубцями, навіть зорі над головою, — все раптом стало вивернутим навиворіт, опинилося по той бік дзеркального світу, де жили всі люди, всі окрім Якоба. На нього чекав від’їзд.

Тоді він вперше відчув дивний стан, коли всі немовби проходили крізь нього, дивились крізь нього, розмовляли не з ним; наче в одну мить зговорились, домовились, що його більше не існує. А його душа наче відлетіла, точніше, після безкінечних експериментів уяви давно перелетіла океан і вже нетерпляче чекала на іншому березі того, хто називався Якобом, але ним вже не був. Тільки авіапереліт, що дався відносно легко, залишився в його пам’яті останнім реальним епізодом.  

Читать дальше →