Тато Жора

Начало книги

Мабуть, варто почати з того червневого ранку, коли я, шестирічний хлопчик, солодко сплю на старому дивані з потертою зеленою оббивкою. За вікнами — світанок, і сонячні зайчики, бавлячись, заплигують до мого трохи відкритого рота.

Раптом чиїсь кістляві пальці стискають моє плече. Перелякані зайці вистрибують з рота і розбігаються. Розплющую очі і бачу велику сиву голову, високе, перерізане зморшками чоло, великий ніс і жорсткі губи; лівий куточок рота злегка піднятий, а правий — опущений, як у П’єро. Хоча порівняння із П’єро є вкрай невдалим. Очі — темно-зелені, з дивним коричнюватим відтінком. Це — дядько Георгій, котрого всі навколо називають татом Жорою.

— Годі ніжитись. Підйом! — командує він.

Я кривлюся, заплющую очі в надії, що тато Жора зникне з мого життя бодай на кілька хвилин. Прикидаюсь сплячим, очі відразу наповнюються білим лататтям, під яким пливе велика срібляста риба… Та мене знову термосять, ще дужче.

Читать дальше →