Двоє

Начало книги

Не дивлячись на вранішній час, сонце вже пригрівало. Яків Петрович і Лідія Адамівна йшли до станції метро. Яків Петрович, любитель швидко ходити, змушений був підлаштовуватись під дружину і сповільнював кроки — у Лідії Адамівни хворі ноги. В руках його — лопата і сумка, Лідія Адамівна теж несла сумку.

—   Гарна погода сьогодні, слава Богу, нема дощу, — промовила вона і, тяжко зітхнувши, додала: — Шкода, що нема з нами дітей. Треба буде їм обов’язково написати, що ми сьогодні були на кладовищі.

— Напишемо, — пробурмотів він.

— Досить сердитись. Вони ні в чому не винні.

Яків Петрович і Лідія Адамівна залишилися самі — діти жили від них далеко.

Спочатку до Америки з чоловіком і донькою поїхала їхня донька Свєта. Дзвонила, писала батькам листи, підбадьорювала, запевняла, що скоро забере їх до себе. Батьки спершу сподівались, але через різні причини від’їзд відкладався. Спочатку виникла якась плутанина у Вашингтонському імміграційному центрі; потім раптом з’ясувалося, що не вистачає деяких важливих довідок, а оформлювати ці папери у дочки поки що немає часу, потім ще щось. Поступово батьки змирилися з думкою, що найближчим часом до Америки не потраплять. Здогадувались, що Свєта вже й сама не дуже хоче, щоби вони приїхали. Листувались, дзвонили одне одному, але розмови про від’їзд заводили все рідше. Дочка іноді надсилала долари і посилки з речами, а онучка — намальовані нею малюнки: ліс, море, птах, і в підписах до малюнків все частіше зустрічались англійські літери.

Читать дальше →