Танці утрьох

Начало книги

У черговій частині було, як завжди, накурено. Лейтенант Симакін, якого товариші по службі знали як чоловіка непитущого, що коли вже й зважувався випити, то робив це безжурно, поетично і безтурботно, усю зміну сидів, виконуючи дихальні вправи. Він міцно стискав зуби і делікатно втягував повітря носом, ніби якийсь житель екзотичного, загадкового і дрімотного Сходу, де всі чоловіки — йоги, а жінки — гейші.

Адже саме таким бачився горезвісний Схід крізь скло кінескопів і заґратованих вікон райвідділу.

Від вчорашнього вечора Симакін ще повністю не відійшов. Звуки і запахи навколишнього світу сприймав досить опосередковано. Навіть прогавив полуденну каву, яку варили в сусідній кімнаті і за правилом «хто встав — той штани вбрав» вона дісталася, як завжди, трьом із шести міліціонерам охорони. А все через джезву місткістю двісті п’ятдесят грамів, яку називали «чверткою» і традиційно ділили на трьох. Удруге каву не варили — заощаджували.

Читать дальше →