Танок драконів

Начало книги

Ніч просякла смородом людини.

Варг зупинився під деревом, понюхав, і на його брунасте хутро впала мереживна тінь. Подих соснового вітру приніс дух людини, заглушивши слабші запахи лисиці й зайця, тюленя й оленя, ба навіть вовка. Але варг знав — ці запахи теж належать людині: сопух від старих шкур, мертвий і квасний, майже нечутний на тлі міцніших ароматів диму, крові та гнилизни. Лише людина, здерши шкуру з іншого звіра, носить потім його шубу.

Варги не бояться людей, як-от вовки. У шлунку змією скрутилися голод і гидливість, і варг стиха загарчав, гукаючи свого одноокого брата та свою метку сестричку. Помчав крізь дерева, і зграя насідала йому на п’яти. Вони теж занюхали запах. На бігу варг бачив світ і їхніми очима також, тож угледів і себе попереду зграї. З довгих сірих писків вихоплювався теплий білий подих зграї. Крига під лапами замерзла на камінь, але полювання почалося, попереду була здобич. «М’ясо,— подумав варг,— м’ясо».

Читать дальше →