Бенкет круків

Начало книги

— Дракони,— зронив Моландер. Підхопивши з землі побабчене яблучко, він перекидав його з руки в руку.

— Ану метни,— попросив Аллерас Сфінкс. Висмикнувши з сагайдака стрілу, він припасував її до тятиви.

— Хотів би я побачити дракона,— мовив Рун — наймолодший з присутніх, опецькуватий хлопчина, якому до повноліття ще лишалося два роки.— Ех як хотів би!

«А я б хотів заснути в обіймах Розі»,— подумав Пейт. Він неспокійно посовався на лавці. Вже завтра дівчина може належати йому. «Я б забрав її подалі від Старгорода, аж за вузьке море, в одне з вільних міст». Мейстрів там немає, отож і звинувачень йому ніхто не зможе висунути.

З-за віконниць над головою долинав Еммин сміх, до якого домішувався низький голос — він належав чоловікові, якого вона розважала. Емма була найстарша з подавальниць «Пера й кухля» — щонайменше сорок років, але досі мила, хіба що занадто кругленька. А Розі — її п'ятнадцятирічна дочка, щойно розквітла дівчина. Емма заявила, що за цноту її охочий має сплатити золотий дракон. Пейт накопичив дев'ять срібних оленів і цілий горщик мідяних зірок і пенні, тільки який з того хосен! У Пейта радше справжній дракон вилупиться, ніж назбирається грошей на золотого.

Читать дальше →