Шістка воронів

Начало книги

Для Джуста існувало лише дві проблеми — місяць і вуса.

Узагалі він мав здійснювати обхід довкола Удового будинку, але останні п’ятнадцять хвилин тупцював біля південно-східної стіни в садку, намагаючись вигадати щось романтичне, що можна було б сказати Ані.

От якби вона мала очі сині, як море, чи зелені, схожі на смарагди. Дзуськи! Очі в неї були карі — чарівні, мрійливі… кольору топленого шоколаду? Брунатні, як кроликове хутро?

— Скажи, що її шкіра сяє, наче молодий місяць, — радив його друг П’єтр. — Дівчатам таке подобається.

Чудова знахідка, але кеттердамська погода не сприяла. Того дня з гавані не дмухнув ані найслабший вітерець, важкі молочно-сірі хмари оповили міські канали й загорнули алеї у вологу мряку. Навіть тут, поміж садибами Ґельдстрат, повітря пряно пахло рибою й застояною водою. На островах, що вже не належали місту, працювали нафтопереробні заводи, і їхній дим розлітався небом, наче мазки солоної імли. Повний хворобливо жовтий місяць здавався не прикрасою, а пухирем, який уже давно варто було проколоти.

Читать дальше →