Місто сходів

Начало книги

— ...Я вважаю, що це питання, — каже Василь Ярослав, — стосується намірів. І усвідомлюю, що суд може зі мною не погодитися. Зазвичай для рішення цього суду важливими були наслідки, а не наміри, але не можна ж справді оштрафувати чесного, скромного бізнесмена на таку велику суму за ненавмисне завдану шкоду, чи не так? Особливо коли шкода... ну, скажімо... абстрактна?

Тишу в залі суду порушує кашель.

Крізь шибки видно, як тіні від хмар ковзають по стінах Буликова.

Губернаторка Тур’їн Мулаєш придушує позіх і дивиться на годинник. «Якщо промова триватиме ще шість хвилин, — думає вона, — це буде рекорд».

— І ви чули свідчення моїх друзів, — продовжує Ярослав, — моїх сусідів, співробітників, родичів, моїх... моїх банкірів. Людей, які добре мене знають і не мають причин брехати! Вони не раз повторювали вам, що це лише прикрий збіг обставин!

Мулаєш дивиться праворуч, на членів високого суду. Прокурор Джиндаш серйозно і старанно обводить ручкою кисть своєї руки на офіційному бланку Міністерства закордонних справ. Ліворуч від неї головний дипломат Трун’ї зацікавлено розглядає спокусливі форми дівчини в першому ряду. Поруч із Трун’ї, у кінці столу, стоїть порожнє крісло — там мав би сидіти запрошений професор Ефрем Панґюй, але він останнім часом усе частіше відсутній на цих процесах. Утім, чесно кажучи, Мулаєш рада, що його немає: його присутність у залі суду, навіть узагалі в цій клятій країні, постійно спричиняє їй головний біль.

Читать дальше →