В Багдаді все спокійно

Начало книги

Від автора: над ранок мене намагається розбудити мобільник.

Я лежу, не ворушачись, із заплющеними очима, а сон, як це часто буває, вперто не хоче відступати перед реальністю.

Телефон награє мою улюблену мелодію про тореадора, а мені сниться 1963-й либонь рік, київська «Держопера», якесь ідіотське в ній зібрання, де після доповіді всіх пригощають безкоштовним Бізе. Незрівнянний Ворвулєв, згідно з геніальним режисерським задумом, виконує свою славетну арію, стоячи на столі, який загрозливо хитається після кожної верхньої ноти.

Всі мліють. І тільки ми з моїм другом Олексою Сиротою, кусаючи губи, щоб не розреготатися, вибираємося навкарачки з ложі в коридор. Бо нас раптом пробило на «хі-хі!».

Мобільник вперто продовжує свої підбурливі заклики, доки я не витягаю нарешті малого паскудника з-під подушки і не озиваюсь:

- Агов!

- Не спиться юному ковбою? - лунає з тридцятирічної давнини живий голос Олекси. І я відповідаю в найідіотськіший спосіб:

Читать дальше →