Наступна станція - смерть

Начало книги

Описати коротке життя і карколомні пригоди нашого друга Олекси Сироти, який служив у середині сімдесятих років минулого століття в Київському карному розшуку, ми остаточно вирішили рівно п’ятнадцять років тому, за півтори з гаком тисячі кілометрів від нашого з Олексою рідного міста

Наприкінці травня 1995-го року Чорногорія ще не відділилася від Сербії, а Перша Балканська війна в Боснії та Сербській Країні ще тривала. Ми розкошували кавою по-чорногорськи на балконі п’ятизоряного ще довоєнної будови готелю на Будванській Рив’єрі, вмостившись у зручні легкі шезлонги. До того ми ніколи не бували у п’ятизоряних готелях, та ще й над Адріатикою, та ще й за чашкою справжньої кави. Бо в державі, де ми прожили майже все своє життя, п’ятизоряних готелів не існувало як поняття. Ті, котрі пристойніші - «інтуристівські», а простіші - для «командировочних». Просто приїхати до міста і зупинитися в готелі було нереально. А біля моря - в Криму чи на Кавказі - й поготів.

Читать дальше →