Замок капелюшника

Начало книги

Весна 1879 року була незвично передчасною і м'якою. Увесь Лоулендс рівним шаром вкрила зелень раннього збіжжя, у квітні вигулькнули списи каштанового квіту, а глодові живоплоти, що облямовували білі дороги, які помережали сільську місцевість, зацвіли на місяць раніше. В острівних селищах обережно раділи фермери, а діти бігали босоніж за цистернами для поливання вулиць; у містечках, що розташувалися вздовж широкої ріки, брязкіт верфей втратив свою настирливість і, сповнюючи гулом м'яке повітря, здіймався до передгір'їв позаду, де з ним змішувалось дзижчання ранніх бджіл, а нестримне блеяння ягнят його пересилювало; у великих містах клерки скидали пальта, щоб не впаритися, і ліниво розвалювалися у своїх кабінетах, проклинаючи задушливу погоду, політику лорда Біконсфілда[1], новини про війну із зулусами[2] і високу ціну на пиво. Отож над цілою дельтою Клайду від Глазґо до Порт-Дорана над Овертоном, Дарроком і Ардфілланом — тими містами між Вінтонськими й Доранськими пагорбами, які утворювали три вершини родючого трикутника на правому боці естуарію[3] — понад старовинним містечком Левенфорд, що стояло прямісінько на основі цього трикутника в місці, де Левен зливався з Клайдом, — над усім цим сліпучо яскріло сонце, і, охоплені цією дивною сприятливою спекою, люди працювали, байдикували, пліткували, нарікали, зраджували, молилися, кохали, жили.

Читать дальше →