Людина із Субури

Начало книги

Родину пекаря Тита підняв легкий шум на вулиці. Вже світанок. Час вставати. Марк потягнувся, уперше за весь цей час пошкодувавши, що не одружений. Батько з матір’ю сплять під однією ковдрою, а сестри Фауста й Лета притиснулися одна до одної худими тілами, сплівшись у сопучий клубок. А йому навіть притиснутися ні до кого.

Холодно! Так холодно, що пальці на ногах звело крижаною судомою.

Жаровня згасла, і те тепло, що пробивалося до кімнати з пекарні, давно зникло. Від вікон, затулених віконницями й ганчірками, тягнуло вуличною сирістю. Вітер із моря приніс її до Рима. Марк видихнув і помилувався парою, що йшла з рота. Клас! Саме те, що потрібно пекареві для пробудження. Швидше побіжить розпалювати піч.

— Що там, Сергій із Квінтом зовсім ні за чим не слідкують? — Марк, який лежав калачиком, розігнувся з натужним хрускотом. — Вони ж у пекарні сплять. Давно мали б запалити піч. Мало того що дихаємо гаром, так іще й тепло виходить на вулицю. Непорядок. Треба провести трубу.

Читать дальше →