Я виступлю за правду

Начало книги

Уперше я його зустрів на засіданнях секції молодого автора при Спілці письменників України. Синьоокий, кучерявий, запальний, — він хвилював майже кожну зустрічну дівчину чи молодицю: справжній картинний поет! Вірші у Івана Хоменка були розхристані, інколи навіть хаотичні, проте щось у них було щире, полум'яне, правдиве. А деякі рядки навіть Максим Рильський називав геніальними. Наприклад:

Пам'ятаю його останній прихід на збір молодих поетів. Головував Максим Тадейович. Іван попросив слова і почав читати поему. В ній було чимало ризикованих натяків на голод тридцять третього року, звучали націоналістичні мотиви. Рильський розгублено мовчав, а хтось з молодих запопадливо підхопився і почав критикувати Хоменка, назвавши його графоманом (щоб не торкатися політичних мотивів). Тоді Івана понесло. Він підхопився з місця і почав оповідати сон, який буцімто приснився йому. "Йду, — каже, — мимо Спілки і бачу, що там дають письменникам первач-самогонку. Першими у черзі стоять Бажан, Тичина, Рильський, Нагнибіда тощо, а в кінці черги притулився Тарас Григорович. Я питаю: — Чому це ви, Тарасе Григоровичу, стоїте ззаду? А він: — Ніяково мені пертися в перші ряди. Хай вже вони — молодші, енергійніші! А я йому: — Е ні! Так не буде! Тарасе Григоровичу, ставайте на перше місце, я — за вами, а Тичини, Бажани та іже з ними — назад к бісовій матері".

Читать дальше →