Агні-Йога. Жива Етика космічної ери.

Начало книги

В житті я не бачив Миколу Реріха. Стрілися мені на стежках духовного і пошуку його картини, книжки, уривки занотованих думок та спогади очевидців про нього, і мов блискавиця увійшла в серце. Ніби чарівне зерня лягло в ріллю. Згодом воно проросло, й мене вже полишав образ воїна Великої Культури

Звучали на сторінках газет, часописів чи в ефірі голоси борців за мир, за єднання людства — і я чув за тими голосами схвильовану мову Миколи Реріха; руйнувалися у селах та містах прадавні храми чи будівлі — неповторні пам'ятки рідної культури — і відлунювався його гнівний спротив, палав докірливий погляд; доводилося й мені мандрувати гірськими плаями Алтаю чи Кавказу — і ввижалася за осяйними, тривожними верхів'ями постать митця, вічного подорожнього, космічного будівничого; милувався я глибинами о неба — а з тієї далини суворо й вимогливо дивилися його прозорливі очі Учителя й Провидця.

Таке життя хіба можна цінувати однозначно й раціонально? Єдиний критерій для цього легенда — Лише в цьому ключі можна правдиво передати культурну й духовну місію родини Реріхів. Саме — родини! Бо, оповідаючи про Реріха, ми не можемо обійти інших учасників духовного подвигу — його дружини Олени Іванівни або Лади, як він її голубливо називав; старшого сина Юрія — славетного сходознавця, всебічно освіченої людини, мандрівника й просто чудового друга для всіх, кому він відкривав своє серце; Святослава — незрівняного маляра, вченого, мудрого дослідника філософії та медицини.

Читать дальше →