Падіння Люцифера

Начало книги

Перед людиною завжди стояла проблема історичної пам'яті. Хто нехтує нею, той, як слушно й грізно попереджує Чингіз Айтматов у романі “І довше віку триває день”, стає манкуртом, безпам'ятним біороботом, здатним лише виконувати чужі імперативи. Та не менше, а може, й більше, потрібна людям космоісторична пам'ять. Хто ми? Звідки? Куди? Що таке Земля, Сонце, Галактика, живі істоти на планеті? Хто такі Люди Мислячі, здатні стати геологічною і космічною силою, як твердив В. Вернадський? І куди має прикластися та сила?

Авторові цих рядків можуть заперечити, що прадіди не залишили нам космоісторичних спогадів та манускриптів, а тому й пам'ятати нічого: сучасна наука пише, мовляв, на білому аркуші людської свідомості, і власне космоісторія починається лише тепер, коли астрономія, астрофізика, космогонія та космологія озброєні найповнішою технологією дослідження світобудови.

Таке заперечення принаймні наївне. Пращури глибоко й болісно замислювалися над походженням і долею Всесвіту. І хоч їхні перекази, міфи, космогонічні конструкції видаються нам дитячими, примітивними, ненауковими, слід якнайсерйозніше прислухатися, придивитися до знаків духовної алгебри, викарбуваних на скрижалях віків. Вони недарма передавалися від покоління до покоління. Недарма нас хвилюють ці таємні символи, ніби якийсь ще не розв'язаний нами алгоритм грандіозної загадки. Хто уважно вивчав прадавні казки, перекази, міфи Еллади та Аріаварти-Індії, кодекси майя та містерії Єгипту, той відзначав трагічність і катастрофізм космоісторії. Всі релігійні, містичні, казкові джерела дружно твердять про космічну небезпеку і необхідність рятунку. Якого? Від кого? Якщо світобудова є творінням високого деміурга, то чому треба “рятуватись”?

Читать дальше →