Двір шипів і троянд

Начало книги

Ліс перетворився на лабіринт зі снігу та криги.

Уже понад годину я вдивлялася в хащі, але від мого місця для огляду, вигину товстої гілки старого дерева, користі було мало. Хурделиця замітала мої сліди, а разом із ними зникала й остання надія помітити здобич.

Голод завів мене в лісову хащу глибше, ніж я зазвичай ризикувала заходити, але зима — найсуворіша пора року. Тварини відходили далі в ліси, туди, куди я вже не наважувалася йти. Мені діставалися поодинокі бідаки, котрі з якихось причин відбилися від стада. Натрапляти б на таких до самої весни. Та годі навіть мріяти про це.

Занімілими від холоду пальцями я протерла очі, прибираючи сніжинки, що налипали на вії. Не було жодних слідів здобичі, жодного дерева з обдертою корою, що могло б свідчити про те, що тут проходили олені. Зазвичай вони обдирали всю кору, а потім вирушали на північ, через володіння вовків, у ту частину Прифії, яка належала фейрі. Їхніх слідів видно не було. Певно, вони ще не покинули своїх місць. Олені залишатимуться там, поки не скінчиться кора на деревах, а потім рушать на північ, через території вовків, і, можливо, підуть до земель фейрі Прифії. Туди, куди не наважиться ступити смертний, якщо не хоче вкоротити собі віку.

Читать дальше →