Рушниці Авалона

Начало книги

Зійшовши на берег, я сказав:

— Прощавай, «Метелик».

Вітрильник повільно розвернувся і поплив в глибину вод. Я знав, що він повернеться в бухточку Кабре, тому що маяк знаходився недалеко від відображення, на якому я висадився.

Обернувшись, я подивився на темну лінію дерев, розуміючи, що мене чекає довгий шлях. Я пішов вперед, творячи потрібні зміни. В мовчазному лісі панував передсвітанковий холодок, і це було здорово.

Я ще не добрав у вазі фунтів п'ятдесят, зрідка у мене рябіло в очах, але поступово я входив у колишню форму. Божевільний Дворкін допоміг мені втекти з темниці Амбера, п'яничка Жупен остаточно поставив мене на ноги, і тепер я хотів знайти близьку копію Відображення, якого більше не існувало. Обравши стежку, я продовжував йти вперед.

Через деякий час я зупинився біля високого дерева, яке і повинно було стояти на цьому самому місці, засунув руку в велике дупло, витягнув свою срібну шпагу і пристебнув її до пояса. Те, що вона залишилася в Амбері, не мало зовсім ніякого значення. Зараз вона була тут, бо ліс знаходився у всіх Відображеннях.

Читать дальше →