Рука Оберона

Начало книги

Яскравий спалах осяяння був під стать цьому особливому сонцю…

Він був там… Красувався при світлі яскравого сонця візерунок, який я бачив досі тільки освітленим в темряві: Лабіринт. Великий Лабіринт Амбера, викладений на овальному уступі під дивним небом-морем.

І я знав, завдяки напевно тому, що було всередині мене, що пов'язувало нас, що цей повинен бути справжнім. А це означало, що Лабіринт в Амбері був тільки дублюючим його Відображенням.

А це означало, що і сам Амбер був тільки Відображенням, хоча і особливим, тому що Лабіринт не перенісся за межі царства Амбера, Рембо і Тир-на-Нгота. І тоді, значить, місце, куди ми прибули, було, за законом першості та конфігурації, справжнім Амбером.

Я повернувся до усміхненого Ганелона, з його розплавленим в безжальному світлі видом і нечесаним волоссям.

— Як ти дізнався? — Запитав я його.

— Ти ж знаєш, Корвін, я дуже добре вгадую, — посміхнувся він в бороду, — і я згадав все, що ти коли-небудь розповідав мені про Амбер: як його Відображення та відгомін вашої боротьби відображаються далі і далі по різних світах. Я часто гадав, думаючи про Чорну дорогу, чи не могло що-небудь відкидати таке Відображення на сам Амбер. І як я уявляв собі, що таке щось повинно було бути чимось першоосновним, потужним і таємним. — Він показав на сцену перед нами: — На зразок цього.

Читать дальше →