Депеш Мод. Ще одна розмова

Начало книги

Коли мені було чотирнадцять і в мене були свої види на життя, я вперше накачався алкоголем. Під саму зав’язку. Було дуже тепло, й наді мною пливли сині небеса, а я лежав і помирав на смугастому матраці й навіть похмелитися не міг, тому що мені було лише чотирнадцять і похмелятися я ще просто не навчився. За останні п’ятнадцять років у мене було більш ніж достатньо підстав, аби не любити це життя. Життя від початку, щойно я почав його сприймати, виявилося штукою підлою і невдячною, воно відразу ж узяло за звичку обертатися такими лажовими ситуаціями, згадувати про які не хочеться, але які запам’ятовуються надовго. Хоча зі свого боку я особливих претензій ніколи не висловлював, очевидно, у мене все гаразд у моїх стосунках із життям, навіть попри його клінічну мудакуватість. Мене, за великим рахунком, коли не траплялося чергових демаршів ззовні, усе влаштовувало— обставини, у яких я жив, люди, з якими я спілкувався, з якими я час від часу бачився і з якими мені доводилося мати справу. Вони мені переважно не заважали, сподіваюся— я їм також. Що ще? Мене влаштовувала та кількість бабок, яка в мене була, себто не кількість як така, бабок у мене насправді майже ніколи не було, задовольняв сам принцип обертання їх навколо мене— я з дитинства помітив, що банкноти з’являються саме тоді, коли тобі потрібно, і приблизно в тій кількості, без якої ти не обійдешся, зазвичай це спрацьовувало, точно спрацьовувало.

Читать дальше →