Вогонь доккебі

Начало книги

На третій день дощ нарешті виснажився й мовби захекався. Здавалося, він от-от ущухне, та до вечора ще лило. Під струменями впертого дощу лежала широка Енґерська долина. Вода й рідке багно хлюпали під ногами. Низько над долиною стелився густий туман, який приховував бридку грязюку, змішану з попелом.

На невеличкому пагорбі посеред долини сидів у кріслі Ґвальхайд Ґ’юріхар і раз по раз мимоволі витирав піт із чола. Було доволі тепло. Напустивши на Енґерську долину зливу, вороги ще й трохи нагріли повітря. Наґи, мабуть, хотіли, щоб установилася погода, як у Кіборені, але заради цього їм довелося б припинити дощ. Тож і наґам, і їхнім супротивникам було не холодно й не жарко.

Ґвальхайд провів рукою по своєму важкому мечу, загорнутому в тканину. На війні з наґами майже всі користувалися зазубреними мечами, але Ґвальхайд затято не бажав розлучатися з важким мечем, і ніхто не наважувався сперечатися зі старим воїном. Тому що одним важким мечем він робив те, чого вдавалося досягти лише десятками зазубрених.

Читать дальше →