Мрії леконів

Начало книги

— Темно, темно... Яка темрява... — мислемовив Хваріт Макероу.

У пітьмі до нього наблизилася чиясь свідомість. Хваріт зіщулився, як слабкий звір під загрозою нападу. Але той, хто наблизився до нього, люб’язно запропонував:

— Можеш вийти, якщо не подобається в темряві.

— Стули пельку, Ґалотеку!

— Тобі ж там погано.

— Я постараюся звикнути.

Хваріт був у глибині лісу. Він без кінця блукав серед дерев, які мали там довгі назви, як-от «Тінь одного спогаду затулила інший», «Пережитий досвід, якого не хочеш визнавати», «Забуття, що саме себе забуло». Коли Хваріт зачіпав дерева, з них, мов краплі роси, осипалися викривлені спогади.

— «Зусилля знецінюються, якщо на шляху не зустрілися труднощі». О, як тобі таке? Це — спогад людини, яка мешкала в Лахоцині, — мислемовив Ґалотек.

— Де той Лахоцин?

— Далеко на півночі. Є такий жарт: за ясної погоди там можна побачити північний край світу. Ця місцевість славиться жорстокими хуртовинами й величезними льодовиками.

Читать дальше →