Осінь в Пекіні

Начало книги

Провокатор і містифікатор, класик інтелектуального кітчу й культовий письменник французької молоді часів студентської революції — Борис Віан. Я довго на нього чекала, письменника, який дасть змогу смакувати різні мовні реґістри в одному творі; триматиме в напрузі до останнього рядка, підстерігаючи авторськими неологізмами й іграми слів; дасть змогу тішитися, пірнаючи в мовні стихії французької й української. Віан — це перекладацьке щастя.

Натомість коли йдеться про передмову, прокидається внутрішній культуролог, застережливо киваючи пальчиком: а як же «смерть автора», свобода інтерпретації й інтенція тексту? Хто ти така, щоб впливати, спрямовувати, а то й зводити на манівці чиєсь прочитання? Згадую, що сама полюбляю натрапляти на твори, наче на незнайомців, — без біографії автора, історії написання, історичного контексту. Проте якщо спілкування з таким «незнайомцем» складається, опісля виникає нестримне бажання з кимось про прочитане поговорити. Саме тому я таки пишу цей текст — про «мого Віана», потайки сподіваючись, що ви, як і я, читаєте передмови постфактум, після самого твору.

Читать дальше →