Перші півні

Начало книги

Дорога вела їх вгору і ще вище, озираючись довкола чи ніхто не чигає з хащів. Дорога вела їх, сутулячись біля гір. А гори мовчали, наче вислуховували, когось хто прийшов до них, подолавши сотні і сотні миль, сотні і сотні річок і одну велику стіну, яку досі ніхто не долав, біля якої зупиняються, щоб поплакати і повернутись назад. Небо ж було — рання весна.

Двоє вершників неквапливо їхали дорогою. Один був старшим, років за сорок, інший — ще зовсім молодий, років двадцяти.

— Знаєш, що я тобі скажу: нема у ньому нічого особливого. Зовсім не розумію, чому ним так всі захоплюються, — провадив розмову молодший.

— Бо цей автор цікавий. І розумний, — відгукувався старший, котрого звали Захаром.

— Я знаю, чому він нібито цікавий. Просто один вельможа знічев’я прочитав його і сказав, що це «ого-го». Через це інший його прочитав і подумав: «Може, я чогось не розумію, може, дійсно ого-го?» — і порадив ще одному багатію почитати. Так і повелося. А розумні люди його не читають. Я от не знаю, якого ясика ти його так захищаєш, — говорив Даниїл.

Читать дальше →