Ключ

Начало книги

Я стою перед високим судом за те‚ що пролив кров ближнього. Та я спокійний і незворушний‚ як холодна кам’яна брила‚ бо з усіх сил прагну цього суду і ладен взяти на себе ще більшу вину‚ ніж вона є насправді‚ аби мене покарали якомога суворіше. Тому мені не подобається комедійне забарвлення цього процесу — ніякої тобі врочистости. Приміщення наших провінційних судів просто жалюгідні. Навіть важко назвати залою цю обдерту кімнату‚ де зі стін і стелі сиплеться тиньк‚ де світить ребрами вичовгана дощана підлога‚ яка от от провалиться‚ а замість суддівського помосту стоїть звичайнісінький голий стіл.

Ще убогіша бокова кімната‚ де проводять свої наради слуги Феміди: її двері постійно відхилені‚ їх кілька разів сердито причиняли‚ а вони все відходять‚ і ще на самому початку я помітив‚ як за тими «лаштунками» рожевощокий кирпатий суддя нашвидкуруч натягує через голову — наче спідницю — пожмакану чорну мантію. Він зодягав її поверх пістрявого светра грубої в’язки‚ і я ще тоді звернув увагу на його пухкенькі рожеві щоки‚ — здавалося‚ він і досі ссе мамину цицьку‚ хоч розміняв четвертий десяток‚ а коли всі встали і цей пантаґрюель усівся на своє місце‚ то з під столу безглуздо виглядали його нечищені черевики сорок шостого розміру‚ і навіть видніли заправлені в чорні шкарпетки сині кальсони.

Читать дальше →