Закони Невриди

Начало книги

Коли місяць здійнявся високо над дахами багатоповерхівок, Ріна опритомніла. Ледь поворухнувшись, вона зрозуміла, що її руки й ноги зв’язані. Ріна відразу ж впізнала постіль, у якій лежала, — вона провела в ній багато ночей. У неї закралася підозра, що і ця ніч не стане останньою.

Запах вона теж впізнала — нудотний аромат жасмину. Букет, як і завжди, стояв на приліжковій тумбі. Біля вази лежала плитка шоколаду з нугою — серед усіх солодощів Рінин найменш улюблений смак. Фольга, насмішкувато розгорнута для тієї, чиї руки були зв’язані, блищала у слабкому промені світла, що протиснулося у прочинені двері.

Нудило. Ріні залишалося сподіватися, що шприц, який їй вколов Натаїр у шию, містив барбітурат, а не щось серйозніше. Вона глибоко вдихнула, аби не вивернути вміст шлунка на простирадла.

На кухні чулася метушня. Ріна гірко посміхнулася сама до себе: Натаїр, наче нічого не було, готував вечерю. Судячи із запаху, пасту — адже Ріна колись із люб’язності сказала, що їй подобається карбонара, хоча насправді їй подобалися не спагеті, їй подобався він. Потім, із люб’язності (а ще пізніше — від страху), вона продовжувала говорити, що їй подобаються і карбонара, і він.

Читать дальше →