Остання данина Саверу

Начало книги

Вони проминули напівзруйновані селища і вкриті баговинням озера. Усе — кожний куток Саверу видавався диким. Ріна із жахом озиралася, намагаючись вихопити поглядом бодай єдиний, слабкий прояв життя. Та бачила тільки шматки бруду, що летіли з-під ратиць рисаків, які мчали нерівним, розмитим шляхом, що не знав ніг жителів князівства.

Коні вбігли у стіну зливи. Ріна бачила лише круп Корвінового коня попереду.

Дощ ховав від очей усе, що було далі витягнутої руки. Дівчина тільки вчула, як плюскіт мокрої грязюки під ратицями змінився позвуком мокрого каміння.

Габор був порожнім. Ні ярмаркового гомону. Ні дитячого сміху. Лишень гуркіт солдатських чобіт, якими викроковували по бруку. І відлуння того гуркоту — ніби далекий стугін лютого чудовиська, майже забутого, та відчайдушно голодного.

Князівський замок, не інакше як Абатство Кошмарів — занепала понура будівля з чотирма баштами — височів над містом, ніби темний Аваддон, що жадібно розкинув мокрі чорні крила над своїми володіннями.

Читать дальше →