Приватна клініка доктора Аугусто Буатрегано

Начало книги

Диктор справді був схвильований. Звикли його бачити мало не щодня впродовж багатьох років — сидів за невеликим столиком у дешевому кріслі з дерев’яними бильцями, завжди в одній позі: впівоберта до глядачів, закинувши нога на ногу, завжди одягнений з удаваною недбалістю, що підкреслювала елегантну безпосередність; словом, свій, домашній, сімейний, не гість, а співрозмовник, товариш — на відміну від багатьох інших дикторів, одні з яких нависали з екранів до глядача, ніби прагнучи вивалитися з телевізора просто в квартиру, інші видавалися ніби наклеєними зсередини кінескопа живими фотокартками (знайте, мовляв: між нами кордон, стіна, хай. і прозора, тому слухайте і шануйтеся). Отож, коли подвійно — а це вже щось! — процигикали позивні «Надзвичайних новин», ті, хто був поблизу ввімкнених телевізорів, знічев’я (бо ж і клопоти вранішні) і за звичкою (хіба й справді чимось здивують у цьому нетривкому світі, навіть якби мелодія позивних гралася тричі) кинули погляди у бік блимаючих ящиків і, ще не вслухаючись у слова, побачили Мучачо В’єхо — Старенького Хлопчика (так прозивали його вже навіть у пресі), то не вельми й перейнялися тривогою: допоки Мучачо В’єхо в домі, жодні потрясіння не страшні.

Читать дальше →